У пишній кроні мексіканка
Мов демонструє тут красу,
Бо ж заплела не раз в косу
Султани глиці індіанка.
— Чому сосною Монтесуми
На рідній звешся ти землі? —
Гойднувши пташку на гіллі,
Відповідає тихо й сумно:
— Хоробрий вождь червоношкірих,
Як в символ щастя, в мене вірив —
В ацтеків є свої боги.
Як в бій ішов на блідолицих,
Він брав для стріл мою живицю,
А ще у мене брав снаги.