Як мохом, обросла віками
Печера з діркою в горі.
Хтось древній жив у цій норі,
Вдовбавшись каменем у камінь.
Щоб не влетіти в пащу звіру,
Сніги збороти і дощі,—
Він гриз тут м'ясо. А вночі
Дрімав, закутавшись у шкіру.
Та ж то колись. А це в наш вік:
Як сорок перший гримнув рік,
Ховались тут в тяжкі години
Жінки й маленькі діти — ми!—
Не від вовків, не від чуми,
Від кулі хижої людини.