Де попіл був, згоріли сльози жертв
Фашистських орд, звірячої наруги —
Зелений парк у пам'яті завмер
І ясень цей, що посадив я з другом.
Над ким росте він?.. І кому співа
Так сумно пташка, схована в міжгіллі?
Десь під корінням груди надрива
Земля в риданні, наче породілля.
Бо не для того нам життя дала,
Щоб глум творити, знищувать дотла
Його основи божевільним катом,—
А щоб пшеницю сіяти, сади
Викохувать на щастя, на плоди,—
А виростати добрим і крилатим.