Над цим потічком, що з її очей,
Щоб цноту й честь оберегти від обра,
До січі стала з батьковим мечем.
Вона рубалась, наче воїн, сміло,
Коли ж полону наближався жах,
На гострий камінь проколола тіло
І вмерла тихо на його ножах.
Шумить ручай і мріє верболіз...
Нехай струмок цей не з дівочих сліз —
Ім'я слов'янки тої носить — Ірва.
Нащадкам пращур дав легенду в дар,
Щоб знали ми, що й наша Жанна Д’Арк
Мечу, і прапору, й любові була вірна.