Славутича блакитний капіляр —
Несе йому ця річка водокрівці.
Над Іквою задумувавсь Кобзар,
І мріялось тут Лесі Українці.
Словацького стрічала серед дня
І Рильського запрошувала в просинь.
Напоювала вірного коня
Звитяжного Максима Кривоноса.
Воркоче, наче горлиця, пливе —
Усе пережила й переживе —
Не руслом, а джерелами глибока.
Закохана у берег свій, вона
Міркує щось, як жінка потайна,
А добра, як Волинь голубоока.