На трави, опадає, на доріжки
Осіннє листя в мерехтінні барв.
Мов пожовтілі сторінки від книжки
Повідривались... Вітер підібрав,
Несе й читає... Проза чи сонет
На тім листку, що ніжно так тріпоче,
Що, підійнявшись, падати не хоче,
Мов птах, якому порятунок — лет?..
Радію щиро за таке життя,
Що, падаючи в зиму небуття,
Усе ще прагне підійнятись вгору,
Щоб хоч на мить собою з висоти
Комусь всміхнутись тепло, зацвісти
І попрощатись з білим світом гордо.