Розкупались небеса у Вілії,
Місяць миє голову зорі.
Опустивши стебла-якорі,
Мов човни, погойдуються лілії.
Вже сивію, а стаю дитиною,
Заронившись в згадку-далину:
Русалчатко стріну й пригорну,
Що махає здалеку хустиною.
А у небі — ні хмарини сивої.
Тільки сяє жар зорі щасливої,
Як у річці — золотом на дні.
Чи та риба, чи то пташка сплеснула,
Чи то мрія так змахнула веслами,
Попливла й розтала, як у сні.