У світ пішов я від калини,
Від пісні, Вілії-ріки,
Від гончарів, що роблять з глини
Макітри, глечики, миски.
З берези сік я пив, із клена,
Мій перший вірш — про колосок!
Не раз приходять в сни до мене
Веселі мавки, із казок...
І хоч лишусь таким я, звісно,
Але ще буду і таким:
Я закохався1 нині в місто —
І народивсь мій син міським.
Не жаль за тим,, що вже минулось.
Хай син, де хоче, там живе,
Аби лиш серце стрепенулось,
Як в небі лебідь пропливе.