Тут зупинімося: оглянем
З тобою, сину, ми як слід
Цю штуку-муку дерев'яну,
Що змайстрував колись мій дід.
То — ступа. Снасть — уся дубова.
Товкли ячмінь чи просо — бач,
Як геть залисився в окові,
Мов дзьоб у беркута, товкач.
В ній товк і я на кашу просо.
В дитинство гупає ще й досі
Вона ногами босих літ.
На ці ось стійки, на колоду
Три покоління твого роду
Ронили свій солоний піт.