Руки ще в давні ери,
Єднаючися докупи,
Довбали собі печери,,
Ліпили горшки й халупи.
Тут зупинімося: оглянем
З тобою, сину, ми як слід
Цю штуку-муку дерев'яну,
Що змайстрував колись мій дід.
То — ступа. Снасть — уся дубова.
Товкли ячмінь чи просо — бач,
Як геть залисився в окові,
Мов дзьоб у беркута, товкач.
В ній товк і я на кашу просо.
В дитинство гупає ще й досі
Вона ногами босих літ.
На ці ось стійки, на колоду
Три покоління твого роду
Ронили свій солоний піт.
І руки неандертальця,
І наші — двадцятого віку
Набрали в долоні з праці
Рубців-мозолів без ліку.
А потім — зробили крила,
Увись піднесли хмарочоси.
Відчувши незмірні сили,
Штовхали ракету в космос